Наши руки — земля, наши тела — глина, а наши глаза — дождевые лужи. Мы не знаем, живы ли мы еще
Я вдячна, що з'явилась людина, яка тягне мене до маленьких пригод. Час перестає бути помітним за розмовами про все та ні про що, за марнотратством купи грошей на смачненьке та просто прогулянками по вулицях міста, аж доки зовсім не стемніє. Це щось дійсно справжнє.
Але з'явилося все це дуже раптово. Як ми дійшли від "Тоня, визвіть, будь ласка, КСД, бо мені до Київа треба документи відправити" до "Капітане, давай скоріше, бо льод у твоєму ягідному мохіто зараз розтане"? Від суто робочих розмов та обговорення політичного становища в країні до вечора піцци вдома у моєї кращої подруги. З тобою неймовірно легко та зручно, бо можна бути собою. Так мені здається. І я чомусь впевнена, що не помаляюсь у своїх відчуттях.
Будь моїм другом. Справжнім другом. Бо це зараз важливіше та необхідніше за все.
Знайти в суєті буденності друга - це справжній скарб.



@темы: остановись,мгновенье,-ты нормально!, эскиз бесконечности